• dle 10.2
  • ,
  • наши фильмы
  • Реєстрація    Вхід
    Авторізація
    » » Дневник патронатного воспитателя

    Щоденник патронатного вихователя

    Категорія: Без комментариев, Без коментарів

    Дневник патронатного воспитателя

    Щоденник патронатного вихователя
    Листопад 2018 рік
    В нашій родині сьогодні перебувають діти, які постійно зазнавали фізичного насилля з боку біологічних батьків. Це наш перший із чоловіком досвід. Деякі речі я занотувала. Хотілось би, щоб дорослі, які будуть читати ці одкровення, трішки задумались над важливим питанням: А чи потрібна нам політика, коли поруч гине дитинство?! Хіба не діти наше майбутнє….Щоб було більше в Україні патронатних родин. Тих, чиє добре серце здатне обігріти, захистити та реабілітувати понівечині дитячі душі. Не хай на маленький проміжок часу, подарувати їм свою любов, родинну опіку та надію на краще майбутне. А ще, надати можливість тим, хто не з власної волі оступився і не може самотужки викарабкатися із злиднів, алкогольної та наркотичної залежності, зробити свій новий крок назустріч власним дітям. Адже батьків не вибирають. Діти люблять їх такими, як вони є. Часом, злими та безпутніми.
    Наталя Сокуренко

    Патронат:
    В понеділок 12 листопада готуємся з чоловіком до чергової розмови із директоркою місцевої школи. Наш старший Іван знову когось відлупцював… Каже, що захищався від наклепу. Мовляв, на мене намагаються звалити усі негаразди, які відбуваються у школі під час перерви. Цього разу, хтось пошкодив труби у шкільному туалеті. Моїм хлопцям важко знайти своє місце у соціумі де вже є свої лідери. Вони теж, мають бажання ними стати. До того ж, дуже вродливі і постійно закохуються у дівчат. «З безхатьками та наріками, буває, легше спілкуватися, аніж, з нормальними дітьми», - говорить Іван. На його думку, люди дуже злі і несправедливі. Зі свого боку доводиться дуже часто заспокоювати хлопця, розповідаючи йому за своє дитинство, шкільні роки та вирішення подібних проблем… Пять місяців пролетіли у нашій родині одним подихом вітру. Був той подих і лагідним, літнім, і осіннім – холодним та колючим. Залишилося зовсім трішки до самотності, адже діточок мають у нас забрати 30 листопада 2018 року. Як далі складатиметься їхня доля? Як їм самотужки виживати у цьому жорстокому до сиріт світі… Як мені віддавати дівчинку до якої так прикіпіло моє серце… Цього вірша воно написало про неї, з любовю та нестерпною тугою…
    Куди літає лелека?!
    Спиш спокійно ти розкинув рученята
    І не плачеш більше у ві сні,
    Бо півроку тобі, нові мама й тато,
    Вже співають колисковії пісні…
    Про султана, вовка сірого й перлинку
    Всі казки до тебе із книжок ідуть,
    Руки зморені чужої тобі жінки,
    Вранці кіску на голівочці плетуть…
    Приголублять, захистять від дідька злого,
    Що встає, бува, з минулого життя
    Хай сюди забуде він дорогу,
    Бо в горілці топить почуття…
    Ми тобі, рідненька, кетю купим,
    Печива у йогурт потовчем,
    Нагодуємо смачненьким супом,
    Й молочка тепленького наллєм…
    А коли молитимуся Богу,
    За здоров’я, квіточко, твоє
    Я спитаю батька неземного,
    Чом безхатькам шанс такий дає…
    Хтось роки чекає материнства,
    Молиться та мріє про дитя
    А лелека знов летить до свинства,
    алкоголь, наркотик та сміття…
    автор: Наталя Сокуренко

    Патронат:
    Чотири місяці за плечима. Тяглися довго, а проминули в одну мить. Позаду неймовірні зусилля. Намагання щось змінити на краще, допомогти забути минуле… Натомість, не ми дітей, а вони нас переломили, змінили та змусили замислитись про майбутнє. Речі, які здаються декому глобальними, насправді не варті виведеного яйця. Гроші, яких прагнеш, вже тобі не потрібні. А здоров’я і сімейний спокій набувають зовсім іншого сенсу. Саме їх потрібно в першу чергу берегти. Про це я думала, коли підійшов до мене молодший. Напередодні, я пригостила його бананами і висловила побажання, мовляв, коли він виросте, щоб купив таких і до мене в гості приїхав. Хлопець про щось хвилин десять думав, потім сказав: «Я обов’язково приїду на ваш похорон, привезу вам улюбленої ковбаси, яку ви кладете нам на бутерброди у школу…». Я отетеріла, а мій вихованець так і не зрозумів чому. Зате чоловік заспокоїв. Сказав, що мої поминки, принаймні, копченою ковбасою забезпечені. Увечері діти подарували нам с чоловіком нові малюнки. Які можуть бути на них образи. Хай будуть щасливими.

    Патронат:
    Сьогодні за пять хвилин написала цей віршик під враженням. Маленька дівчинка, якою ми зараз опікуємося, цілувала мені руки тільки за те, що я її покормила кашкою. Вона так потребує батьківської ласки і уваги, що не можна висловити словами. У мене не витримують нерви, як подумаю за її майбутнє…
    Чужа доня:
    Коли береш маленьке ручення
    В свої шершаві, зморені долоні,
    Усе на світі просто маєчня,
    Супроти щастя маминої доні….

    Нехай чужа, біологічна стать,
    Її колись співала колискову,
    На це дитя, сьогодні їй начхать,
    Вона в горілці топить людську мову…

    Є ще наркотик де не має стін,
    «мусарня», бар, бажання погуляти
    Уже не в змозі, ні вона, ні він,
    Своїй малечі пісню заспівати…

    Прикрию вушко, зіронько, тобі,
    Щоб спала ти й ночами не кричала…
    Не хай ми дядько з тіткою чужі,
    Але для тебе зробимо чимало…

    Уранці кашку й цьомнемо тебе,
    І молочка нал’ємо в кухлик
    Не хай усе погане відійде,
    Надії нашої маленький вузлик…
    Автор: Наталя Сокуренко

    Патронат:
    Вчора у районі було засідання спеціальної комісії, вирішувалась подальша доля моїх підопічних. Аналізували зроблене, ділились досвідом. Майже десять дорослих людей, серед яких представники служби у справах неповнолітніх, освіта, психологи, медицина, поліція, соціальні працівники та представники місцевого самоврядування заслуховували патронатного вихователя. Щодня і цілодобово представники комисії у телефоному режимі консультували мене з будь яких питань. Радили, як бути у тому, чи іншому випадку. А випадки у нас траплялися майже щодня. Першими бути завжди важко. Але добре, коли ти у новій справі не один, а у команді. Мені навіть іноді буває ніяково за те, що телефоную фахівцям у вихідні вранці, або пізно увечері. Прошу допомогти з педіатором, чи дитячим психологом і відчуваю, що вже самій потрібний цей спеціаліст. На жаль, серед присутніх не було головних фігурантів справи – біологічних батьків. Скільки разів надавали їм шанс виправитися та почати життя з чистого папірця, без наркоти, спиртного та побоїв… Не зрозуміли, просто не хочуть розуміти, що саме вони так порібні своїм дітям. Звичайно, Україна їх виховає. Не дасть на поталу зла і агресії. Але що будете відчувати ви, горе-батьки, десь років через пять, десять? Ще народите, чи підете світом старцювати? Від себе особисто, хочу подякувати тим людям, які сьогодні опікуються безпритульними дітьми та дітьми, які опинилися у скрутному становищі. Їх політика найважливіша у світі, бо вони рятують для нашої держави майбутнє.

    Патронат:
    «Ми веземо наркоту, вибухівку, зброю. Один пакет наркоти – 200 гривен, вибухівка – 700, гвинтівка – 3000. Капец, знову нас переслідують мусора. Наші бандити, я і мій дядько стріляємо у них. Бах, бах. Все, забираємо їх шлеми і броніки…». Так грають наші діти у конструктор. Кричать на весь садочок. Спробую трішки відкоригувати їх недитячий сценарій. Орієнтую на космічний простір. Пояснюють, мовляв, там не має замовників на наркоту. «Все, стрибаємо у тачку і драпаємо, бо тетя Наташа зараз визве мусорів…», - чую у продовження. Знову здивував за обідом меньший. За його словами, навіщо варити картоплю з огороду, коли картопляне пюре можна заварити із пакета. Або залити, приміром, мівіну… Читаю вечорами літературу. Про те, як побороти дитячу агресію та приборкати істерику. Зі своїми дітьми було проще. У нашому ж випадку, перш, ніж щось сказати, треба добре подумати. Бо твоє слово може обернутися і проти тебе самої. Дуже важко стати другом цуценяти, яке постійно намагається тебе укусити. Відволікти увагу від недитячого сценарію не вдається. Тому я приєднуюся до гри своїх підопічних і продовжую виховання: «Оголошую план-перехоплення. Небезпечні злочинці вбили трьох копів і їдуть старим Жигулем на Київ. Ось, ось ми їх перехопимо". Але старший вбив мене контрольним у голову: «Прощавай братва, я зриваю вибухівку. Моя автівка горить. Обов’язково за мене помстіться…». Слів не має. Мабуть треба купити третього мяча, бо два уже валяються пробитими у садочку.
    Патронат:
    «Наташа, біжи подивитися цирк!», - покликав мене один із моїх підопічних. За його словами, на дорозі дорослі дядьки скачуть на скакалці. В мене очі полізли на лоба, коли я побачила свого чоловіка, який разом із сусідом, демонстрували дітям ази нової гри…. За два місяці ми вже стали добрішими та мудрішими. Забули родине жахіття. Перестали розповідати про фізичні знущання з боку біологічного батька. Про те, як б’ють з «носаря» і у морду, головою об стінку та інші речі. Нарешті нас у присутності психолога допитала слідча поліції. З приводу побиття дітей було порушене кримінальне провадження. Але, як каже правоохоронець, відбудеться наш сімейний «Рембо» , на жаль, лише штрафними санкціями. За звіряче побиття дитини, стаття, за якої порушили справу, передбачає штраф, або примусові роботи… Коли мені показали фото побитого хлопця, якого зафільмували ще у лікарні, то я була просто у шоці. Да, таке у нас ще трапляється. Найстрашніше у роботі патронатного вихователя, це витримати перший місяць. Дуже важко слухати розповіді та одкровення цих душевно скалічених дорослими, дітей. Ще важче буває утримати їх від надмірного вживання їжі, якої вони ніколи не бачили. Витягувати з їх постільної білизни хліб та печиво. У нас, здається, це вже позаду. Залишилися поки ще карти, матюки та постійні бійки між собою із-за будь якої дрібниці. Намагаємося по дорослому домовлятися, підключаємо психологів. Допомогають люди, які знають історію цих дітей зі ЗМІ. Вони намагаються допомогти їм своєю увагою та співчуттям. Пригощають гостинцями, запрошують у компанію до своїх власних дітей. А головне, не бояться просто розмовляти з ними про хороше.
    Патронат:
    Потроху життя налагоджується. Хвороби та болячки відступають. Нерви та «психи» припиняються. Ходимо купатися до ставу. Вода чиста та тепла. Загоряємо, приймаємо гарячий душ та граємо у м’яча. Сьогодні неділя. Хлопці брати валяються у ліжку майже до дев’ятої ранку. Їхня сестричка ні. У вісім годин вже поїла манну кашу з хлібом та пішла гуляти у двір. На сніданок у нас яйця у см ‘ятку, смажена картопля з овочами, чай з лимоном та печивом, манна каша. Начебто усі задоволені. Грають потай у свою заборонену гру – карти. Знають багато версій цієї гри. Обставлять будь кого і не тільки у «дурня». Натомість, досі за будь яку дрібницю чубляться та скандалять. Батьки так і не з’явилися. Навіть не зателефонували, щоб спитати, як їх малеча. Гостей мало. На днях приїздила тітка дітей. Молоденьке та милосердне створіння. Назбирала у лісі три літри чорниці, накупила йогуртів. Обнімала усіх трьох та плакала. Хоче узяти опіку над дітьми. Але ж, має на руках дворічне дитя та мешкає в однокімнатній квартирі. Звичайно, ніхто не дозволить. Дивує поведінка рідної біологічної матері. Хіба не ниє серденько за дітьми. За два місяця ні слуху, ні духу. Не мучить сумління коли п’є винце, чи пиво… Хіба не має бажання пригорнути своїх голуб’ят до грудей, захистити та звити їм затишне гніздечко?! Збираємося на стадіон та спортивні тренажери. Ходили у цирк-шапіто. Думала, що не витримає палатка. Хлопці бігали по лавицях так, що акробати могли би їм позаздрити… Бережи їх Боже, а мені дай витримки та міцних нервів!

    Патронат:
    Коли зустрічаєшся випадково із ромами, то завжди почуваєш себе насторожено, бо не знаєш, чого від них очікувати. Цього разу наткнулися на велику купу ромів, коли йшли по території лікарні. Окрім них, інших людей майже не було. Відразу відчула щось недобре, коли одна із циганок почала хвалити мою дівчинку. Мовляв, красуня неписана і таких гарних, вона, циганка, ще ніколи не бачила. Я тихенько на вушко сказала малій, щоб вона скрутила фігу, точніше, дулю та потримала її у кишені. Так мене завжди вчили у дитинстві. Мовляв, це захистить від зурочення, або «зглазу». Натомість мала щось не так зрозуміла, чи вирішила по своєму проблему свого особистого захисту. Дівчинка розвернулася до циганки і тицьнула їй в обличчя свою маленьку дулю зі словами: «На тобі!». Циганка посміхнулася і сказала, що вона хороша і не зурочить таке розумне дитя.

    Патронат:
    Малювали, читали, ходили на спортивний майданчик та гралися у мяча. Заморилися, сіли до столу. Я запитала дітей, у чого вони б бажали ще пограти? «Тетя Наташа, давайте краще у карти на дурака. Я вам «пагони» швидко зроблю», - запропонував старший. Подумала і погодилася, але за певних умов. Хто програє, той повторює таблицю множення і читає три сторінки тексту на вибір. Або збирає яблука і шовковицю. Цікаво, але за гру у карти діти здатні за день вивчити і таблицю, і місяці, і пори року. Навіть англійським зайнятись.

    Патронат:
    Сьогодні підвищився настрій від думки, скільки ж, хороших людей є поряд з нами. Просто, не завжди ми їх помічаємо. А вони і не намагаються себе афішувати. Буває, їм зло роблять, а вони кривдникам відповідають тільки добром… На жаль, ці речі не завжди можна зрозуміти. А у нас знову гості, приїхав Палич. Так у Бабинцях називають підприємця Анатолія Дідковського. Привіз дітям багато полуниці та овочів зі свого городу. На відміну від інших, не цікавився питанням, скільки коштів держава має мені сплачувати на підопічних. Просто, подав малечі свою натружену велику руку хазяїна. Цілий вечір малявка цокотіла усім про дядю Толю. А потім, діти принесли свої нові малюнки де було сонечко, хмаринки, пташки і город з ягодою. Чомусь на небі був намальований чоловік. «Це дядя Толя, пояснила мала, хай його гріє сонечко…».

    Патронат:
    Багатодітною матірю, напевне бути дуже важко. Ніяких пільг і орденів не захочеш. Зараз маленькі і великі соколята сплять. На годинику дванадцята ночі. Повзу до холодильника. Звело спину та хочу нормально поїсти. Начхати на усі дієти. Як то кажуть у анекдоті, отямилася, коли печиво борщем запивала… Патронат мене навчив цінувати тишу. Бо таке явище, як самітність, тепер оминає мій дім десятою дорогою. Навіть сусіди шарахаються від дитячої фантазії наших підопічних. Приміром, коли сидячі у літньому туалеті, вони співають гімн України, або про паука Бодю. Бідна кицька Сіама. Приспічило ж їй народжувати. Приймати роди у киці виявили бажання відразу три «акушери». Навіть билися за місце поруч з кішкою. Бідна, три дні котилася, по два котика в день. Потім, десь їх таки заховала від горе-медиків. Такого я ще не бачила. Навіть, перестали нестися курі. З ранку обнагліла птиця чекає на хліб, яким її закармлює малеча.

    Патронат:
    В последнее время приходится по долгу своей работы часто иметь дело с медиками. Лечить чужих деток. Разочаровалась. Несмотря на реформу, апетиты растут, а милосердие и сострадание к ближнему наоборот, резко уменшается. Особенно к детям сиротам и лишенным родительской опеки. В кабинете психиатра, куда обратились с детской бедой, долго слушали телефонный комерческий бред врача. Он давал указание колеге, кому платить деньги и какие машины разгружать. Меньше всего медика интересовал ребенок, которому требовалась серьезная помощь. Его он даже не осмотрел. Зато записал супер диагноз: «Визуально здоров….».

    Патронат:
    Про психоневрологічну лікарню №2 міста Ворзель серед мешканців ходять різні чутки. Натомість, завжди хочеться вірити у краще. В те, що це не «дурка», а сучасний медичний комплекс де працюють хороші і віддані своїй справі люди. Тим паче, що на кону у цього закладу сорокарічний ювілей. Не буду пояснювати з чим іноді доводиться мати справу патронатному вихователю. Його обов’язки чітко прописані у законодавстві України. На жаль, у реальному житті доводиться стикатися з речами, які виходять за рамки не тільки паперової інструкції, але й здорового глузду. Дуже важко сприймати складні, часом, понівечені дорослими, долі дітей. Батьківська жорстокість уклала наприкінці червня 2018 року на ліжко до дитячого відділення №3 цієї лікарні і нашого підопічного, семирічного Дмитра. До цього, хлопець вже лікувався у неврології Бородянки, бо 30 травня отримав від свого біологічного батька чергову порцію жорстокого побиття. Декілька разів ми відвідували цю дитину у відділені. Нам казали, що у неї все нормально. Раптом, на сьомий день його лікарка викликала нас до дитячого відділення за телефоном. За її словами, у хлопчика з’явився якийсь алергічний висип на тілі. «Везіть його терміново до дерматолога на консультацію», - заявила вона. Я намагалася вияснити, що йому давали із медичних препаратів. Можливо, це була реакція на якісь ліки. «Ні, ми йому давали лише пірацетам, валер’яну і гліцесед», - отримала відповідь. Нам дали направлення до дерматолога Бородянської ЦРЛ. Це була друга половина пятниці, тож ми ледве встигли на прийом.
    Я так і не зрозуміла, чому у нашого вихованця несподівано виникли проблеми із здоров’ям, адже ми сдали його з нормальним епідеміологічним оточенням, з чистою шкірою, без алергії?! Пройшов лише тиждень… Чому тепер мусимо возити Дмитра за на консультацію до спеціаліста у Бородянку?! Чому б лікарям не покласти його до ізолятору, або не шпиталізувати до інфекційної лікарні у разі чого. Проблема дитини виявилася піодермією. Мовляв, десь у лікарні хлопчина інфікувався. Щось розчухав брудними руками, або скупався у брудній ванній… Тоді ми ще не знали чим обернеться для нашої сімї ця хвороба. Ми отримали усі необхідні довідки та рекомендації від дерматолога. Натомість, з лікарні №2 нас швидко видалили по причині: «Ви усіх нам тут пере заражаєте…». За півгодини зробили комп’ютерну діагностику голови та надали консультацію невропатолога. Виписку з історії хвороби ми отримали за тиждень.
    Вже увечері, після лікарні, у хлопця піднялася до 39, 8 температура. Його почало лихоманити. Швидка допомога 01.07.18 року забрала Дмитра до стаціонару де його оглянули спеціалісти, зробили йому уколи та призначили лікування. Уранці порадили везти на додаткові аналізи. У карточці паціента про це свідчить консультаційний висновок спеціаліста Бородянської ЦРЛ. Нас із чоловіком запитували, що дитина робила у психоневрологічній лікарні №2 протягом семи днів?! Голова у хлопця, боліти не перестала... До того ж, додалася кровотеча із носа та піодермія. Хіба такого терміну достатньо щоб обстежити пацієнта зі струсом мозку… Дитину, яку неодноразово били батьки головою об стінку до втрати свідомості? А головне, чому лікарі у своєму медично-консультативному висновку написали, що паціент має чисту кожу, коли вона уся була вкрита гнійниками. Піодермія від Дмитра передалася ще двом, нашим, цілком здоровим дітям. Довелося їм також, ковтати антибіотики. Аналізи у Дмитра були із суттєвим відхиленням від норми. Приміром, у загальному аналізі крові від 02.07.18 року, лабораторно-діагностичного центру НеоЛаб – ШОЕ (метод Вестергрена) результат «58» mm/h 2-10 мм/годину.
    Як патронатний вихователь я зобов’язана про будь які змніни у стані його здоров’я інформувати членів відповідної районої комісії – МДК. Будь які рішення з патронату за законом, приймаються колегіально. Тому комісія була поінформована про стан здоров’я хлопця, а також, про те, що він був недолікований і виписаний із лікарні через сім днів. Натомість, бездіяльність деяких медиків та їхне принизливе ставлення до подібного контингенту дітей, суттєво шкодить майбутньому здоров’ю нації. Шкода, але іноді доводиться самотужки це доводити. Медична реформа має перш за все, враховувати інтереси неповнолітніх, малозабезпечених та вразливих громадян.

    Патронатний вихователь Наталія Сокуренко
    Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
    Написать комментарий
    Ваше Имя:
    Ваш E-Mail:
    Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка лінкуВставка захищеного лінку Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлеру
    Введите код: