• dle 10.2
  • ,
  • наши фильмы
  • Реєстрація    Вхід
    Авторізація
    » » Оберег Луиса

    Оберіг Луіса

    Категорія: Без комментариев, Без коментарів
    Оберег Луиса

    Наталья Сокуренко

    В африканця Луїса Камля із Зімбабве в українському селі Недайвода, що на Дніпропетровщині тепер інше ім’я. Після того, як православній священик отець Петро охрестив іноземця у церкві Святих Петра і Павла, його нарекли Миколою. Односельці звикли до свого незвичайного мешканця і навіть встигли душею полюбити привітливого та кумедного африканця. Сільські мужики майже рік намагалися навчити Миколу українських звичаїв. Від душі реготали, коли він намагався заспівати їм «Галю» та цурався сала із самогоном. Кепкували над його вимовою, але ніколи не зобижали. Навпаки, допомагали чим могли. Хто огорода зоре, хто дров привезе безкоштовно. Розуміли люди, як важко чорношкірому чоловікові у чужій далекій країні. Та більш всього, переймалася долею свого коханого його дружина Роза. Адже їм обом довелося виплакати не одну чашу гірких сліз від численних людських образ та горя. Мабуть тому і опинилися вони у селищі Недайвода. Сільські люди не тримають каменя за пазухою та сприймають світ таким, як він є. Розуміють, у житті може трапитися усіляке, навіть таке, як у Луїса та Рози. «Якби мені хтось років десять тому назад, сказав, що я буду жінкою негра – не повірила ні за що!», - говорить Роза. Вона згадує, як усе у них починалося.
    Випускниця Криворізького медичного училища тільки но, почала працювати у травматологічному відділені однієї з міських лікарень. Мріяла заробити трохи грошей та продовжити навчання у вузі. Робота медсестри була не з легких. Санітарок не вистачало, тож, доводилося молодій дівчині і пацієнтів на собі носити і підлогу мити, і судна за хворими виносити. Одного разу у відділення привезли молодого хлопця африканця із студентського гуртожитку гірничорудного інституту. Іноземця на вулиці дуже побили українські «скинхенди». У нього було декілька переломів кісток, струс мозку та одна різана рана. Коли Роза зайшла в палату до хлопця, то серце її зжалося від болю та відчаю. Вона не розуміла, як же так можна поводитися із людьми…. Тихцем прикладала йому до голови мокрий рушник, коли Луїс втрачав свідомість та змочувала його губи водою із лимоном. Якось, розповіла про хворого іноземця своїй матері Василині. Та слухала уважно і мовчала. Та одного разу жінка з’явилась у палаті Луїса із сумками. На очах здивованих медиків, Василина Іванівна витягла із кошика банку курячого бульйону, яйця, сметану та домашні пиріжки. «Я мати, а це також чийсь син», - сказала лікарю. С тих пір у лікарні ставлення до Луїса різко змінилося у кращу сторону. Люди, які дивилися на нього вороже, ховали очі від сорому. Медсестри навіть намагалися з ним заговорити. Хлопець розповідав їм ламаної російською мовою про свою далеку країну. У нього було шестеро братів і сестер, які чекали на нього із надією. Він мріяв отримати роботу гірничого майстра, врешті-решт нагодувати та одягти рідних. А ще, він пробачив своїм кривдникам, мовляв, не хоче, щоб молоді і здорові хлопці потрапили до тюрми. Він не бажав горя нікому. Мабуть тому, що вже знав, що таке війна і смерть. А через два місяця Луїса виписавали із лікарні. Роза і сама не помітила, як звикла до цього хлопця. Навіть на роботу до лікарні бігла, як на свято. Побачить його і йде робити свої справи з легкою душею. Без африканця, навіть переповнена хворими лікарня їй здавалася пусткою.
    Одного разу, вона із батьками збиралася справляти у родинному колі у себе на селі Різдво Христове. Готували святковий стіл, аж раптом у дворі загавкав собака Сірко. Роза із матір’ю вийшли за ворота і отетеріли від побаченого. Під їхніми ворітьми стояло таксі, а поруч у кросівках та легкій курточці з букетом червоних роз тупцював на снігу Луїс. Вже у хаті, одігрівшись з морозу, він витягнув з кармана дуже гарну хустину і протягнув її Василині Іванівні. Сказав, це вам моя мама передає талісман на щастя і здоров’я. Розі хлопець подарував букет та малесеньку бархатну коробочку з якимось незвичайним блискучим камінцем. Хлопець зашарівся і потупив очі, ледь знайшов слова. «Це тобі Роза моє любляче серце», - сказав він. Потім усі довго мовчали. Кожен думав про своє і не знав, як діяти у ситуації. Вперше, своє слово сказав батько Рози. «Ну що синку, ходи та сідай до нашого родинного столу і пригощайся чим Бог послав, а там розберемося», - мовив він. Це було його благословення молодим.
    Луїс закінчив навчання, деякий час працював в гірничорудному інституті міста Кривого Рогу. Але Роза бачила, як важко йому буває серед людей, які всіляко намагаються образити людину іншої нації. На свою адресу вона також наслухалась такого, що не натягнеш на вуха. Чомусь, якщо ти з негром, то обов’язково повія! А ще зрадниця держави. Та головне, зобиджали маленького Сашка, який і так народився хворобливим хлопчиком. Роза не могла пояснити маленькому, чого його дразнять у садочку однолітки і навіть жбурляють у дитину камінці. Одного разу у жінки нерви не витримали і вона вирішила, що з міста вони переїдуть до села. Батьки, як не дивно, це рішення підтримали. Спочатку вирішили орендувати хату, згодом, купили у селі Недайвода свою.
    Вже три роки п’ятирічний Сашко грається із сільськими хлопчаками. Ніхто із них не докоряє йому за курчаче волосся та колір шкіри, особливо на футбольному полі. Луїс збудував теплиці з обігрівом. У нього найкрасивіші у районі квіти. Жодне весілля не обходиться без його величних букетів. Місцеві навіть вважають букети Луїса оберегами від зла. Іноді до нього приходять місцеві хлопці і просять зібрати букет коханій дівчині. Як не дивно, усі, хто тримав у руках букети квітів Луїса – живуть щасливо. Оберегів у африканця хватає на будь який смак. Для пологового будинку – з ромашок та айстр, на сватання – з червоних роз, на весілля – різнокольорові Піонії… Коханій дівчині, яка ще не знає про свого рицаря, краще подарувати вінок із синіх васильків. Навіть дівчата, отримуючи від парубків квіти, добре знають де ті їх беруть. Тож обереги завжди притискають до серця, вірять в їхню магічну силу. Лише Луїс знає, що найбільший магічний оберег у його житті – це українська жінка на ім’я Роза. Лише їй належить його палке африканське серце!
    Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
    Написать комментарий
    Ваше Имя:
    Ваш E-Mail:
    Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка лінкуВставка захищеного лінку Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлеру
    Введите код: